Коли спорт стає точкою опори: історія запоріжанки Ірини Котової, яка безкоштовно тренує жінок у Чернівцях

Запоріжанка, яка пройшла шлях від  операторки заводського верстата до фітнес-тренерки і починає нове професійне життя, хоче «допомагати людям знаходити внутрішній стрижень».

Після повномасштабного вторгнення рф в Україну  Ірині Котовій довелося виїхати не лише з рідного міста, а і з країни: разом із двома донечками (молодшій не було ще й двох років!) жінка знайшла прихисток у Німеччині. Але геть не почувалася там затишно, тож понад рік тому родина повернулася в Україну та оселилася в Чернівцях.

Ірина, маючи вищу економічну освіту, десять років працювала на одному із запорізьких підприємств, виконувала різні виробничі завдання – від роботи за верстатом до контролю якості. Та після переїзду починати все заново виявилося непросто. Діти часто хворіли, тому пошук роботи доводилося постійно відкладати.

Попри всі труднощі, не втрачати внутрішню рівновагу допомагав спорт – як у вимушеній еміграції за кордоном, так і у вимушеному переселенстві всередині країни.

«Навіть коли морально дуже важко, коли просто не хочеться вставати, саме спорт повертає мене до нормального стану. Він дисциплінує, додає сил і бажання рухатися далі. Для мене це не просто фізична активність – це частина життя», – розповідає Ірина.

Попри те, що в дитинстві вона навіть не займалася в спортивних секціях, хіба що тренувалася самостійно, певний час опановувала заняття на пілоні, та згодом усе частіше ловила себе на думці, що хотіла б не лише тренуватися сама, а й допомагати іншим.

Саме тому коли випадково побачила оголошення в одному з телеграм-каналів, Ірина твердо вирішила подати заявку на участь у проєкті «СИЛА, ЗНАННЯ, ВМІННЯ: розбудова спроможностей ветеранів, членів їх родин та ВПО до саморозвитку, зайнятості та соціального підприємництва в Чернівецькій області», який реалізує ГО «Вектор руху: підтримка, розвиток, лідерство» за підтримки Razom.

«Звісно, хвилювалася – що не візьмуть у проєкт, що не вистачить знань, досвіду, впевненості. Але профорієнтаційне навчання стало для мене поштовхом. Це була не лише школа тренерства, а й психологічна перебудова. Я повірила, що можу змінити своє життя», – говорить 36-річна новоспечена тренерка, яка зовсім недавно отримала свій сертифікат.

Під час навчання Ірина не лише здобувала теоретичні знання, а й одразу застосовувала їх на практиці. Ще під час курсу розробила свою першу програму тренувань, показала її тренерові Дмитру Леньку, отримала схвалення і почала випробовувати на собі.

«Вийшло “два в одному”: і програму перевіряла, і сама бачила результат. Зараз уже створила другу програму. Поки що працюю «із блокнотом», «підглядаю» в нього, постійно вчуся, аналізую, вдосконалюю вправи. Виходить, що одночасно і навчаю, і навчаюся».

Сьогодні Ірина перебуває у пошуку роботи за новою спеціальністю. Водночас вона вже зробила перші кроки до своєї мрії: безкоштовно проводить тренування для жінок у Херсонському хабі в Чернівцях. До занять поступово долучаються знайомі, а сама вона продовжує регулярно тренуватися, набираючись практичного досвіду.

«Хочу допомагати людям знаходити внутрішній стрижень. Бо знаю по собі: спорт може витягнути навіть тоді, коли здається, що сил уже немає».

Ірина не приховує, що у майбутньому хотіла б відкрити власну справу у сфері фітнесу. Поки що її головна мета – здобути більше практики, знайти роботу тренерки та продовжувати професійно зростати.

Разом із родиною вона вже облаштувала життя в Чернівцях. Тут живуть чоловік і двоє дітей, а ще – справжній домашній «зоопарк»: три коти, собака та два папуги. Усіх домашніх улюбленців сім’я змогла перевезти із Запоріжжя, адже, як усміхається Ірина, родина має бути разом за будь-яких обставин. А другий папуга з’явився вже тут, у Чернівцях.

Навчання в проєкті стало для Іри можливістю як здобути нову професію, так і відчути впевненість у власних силах, зробити перші кроки до омріяної справи та повірити, що майбутнє можна будувати навіть після найскладніших життєвих випробувань.

Маріанна Антонюк